BLOG

ПРО ДОСТУП ДО НАЦІОНАЛЬНИХ СТАНДАРТІВ (підсумковий проект Вікторії Лаврової з сертифікатної програми «Практичний курс верховенства права», яку НЮУ імені Ярослава Мудрого реалізував в партнерстві з Університетом Південної Кароліни, США, за підтримки програми USAID «Нове правосуддя»).

adminhq

0

Slide5  Slide4 

Проблема, виклик і можливість Підсумкового проекту

Якщо розглянути нормативно-правові та нормативні акти, що встановлюють вимоги до якості, безпечності та маркування нехарчової продукції, то можна виділити наступні:

Вид Характер вимог Доступність
Закони (в тому числі, але не виключно «Про захист прав споживачів», «Про загальну безпечність нехарчової продукції»). Переважно вимоги до надання інформації (маркування) та загальна вимога, що продукція має бути якісною та безпечною. Доступні.
Технічні регламенти Загальні характеристики продукції, вимоги до термінології, позначень, пакування, маркування чи етикетування в тій мірі, в якій вони застосовуються до продукції, процесу або методу виробництва. Доступні.
Нормативні документи у сфері стандартизації (міжнародні і національні, стандарти окремих підприємств, кодекси усталеної практики та інше). Конкретні для кожного виду продукції  характеристики продукції, конкретні вимоги до термінології, позначень, пакування, маркування чи етикетування. Переважна більшість відсутня у вільному доступі.

Візьмемо для прикладу проточні електроводонагрівачі. Загальні вимоги до вказаної продукції містять закони і такі технічні регламенти, як Технічний регламент низьковольтного електричного обладнання затверджений постановою КМУ від 16.12.2015 р. № 1067 (далі – ТР низьковольтного електричного обладнання) та Технічний регламент з електромагнітної сумісності обладнання затверджений постановою КМУ від 16.12. 2015 р. № 1077 (далі – ТР електромагнітної сумісності обладнання ). Спеціальні ж вимоги містяться у національних стандартах (далі – ДСТУ). Наприклад, лише в п. 7.12.8 ДСТУ 60335-1:2017  встановлені такі вимоги до експлуатаційних документів проточних електроводонарівачів, як, наприклад, необхідність вказати максимальний та мінімальний тиск води на вході, у паскалях, якщо це необхідно для правильного функціонування приладу та інше.

Але вказане ДСТУ відсутнє в загальному доступі і з його змістом можна ознайомитися лише придбавши його. І, на мою думку, не можна сказати, що вказане ДСТУ є рекомендаційним, оскільки воно є в Переліку національних стандартів, що ідентичні гармонізованим європейським стандартам та відповідність яким надає презумпцію відповідності обладнання вимогам Технічного регламенту низьковольтного електричного обладнання затвердженому Наказом Міністерства економічного розвитку і торгівлі N 309 від 22.02.2019, та якщо продукція підпадає під дію відповідного технічного регламенту, то вона має відповідати і цьому ДСТУ. Таким чином, якщо у споживача виникнуть проблеми у зв’язку з відсутністю в експлуатаційній документації вище вказаної інформації, то він не зможе належним чином захистити свої права.

На обмеження доступу до національних стандартів вплинуло, в тому числі, виключення зі ст.. 15 Закону України «Про захист прав споживачів» вимоги, що інформація про продукцію повинна містити зазначення нормативних документів, вимогам яких повинні відповідати вітчизняні товари (роботи, послуги). Сьогодні, якщо споживач хоче перевірити відповідність продукції стандартам (а вони власне і є нормативними документами), він має знайти їх сам, що складно і потребує спеціальних знань.

Таки чином, ні виробник, ні споживач не можуть вільно отримати інформацію по повний перелік вимог, яким має відповідати продукція, споживач може оцінити якість продукції лише звернувшись за експертизою (довго, бюрократично, платно!), споживач не в змозі оцінити відповідність продукції вимогам технічного регулювання, а значить не має можливості захистити свої права, якщо недоліки товару пов’язані з порушенням національних стандартів та звернутися до суду на підставі цього.

Слід відзначити також, що відсутність національних стандартів у вільному доступі є корупційним ризиком в сфері підтвердженні відповідності і експертної діяльності, оскільки і в першому, і в другому випадку відбувається оцінювання на відповідність стандартам і громадськість це не контролює, оскільки не має доступу до критеріїв оцінки. А після гармонізації національного та європейського технічного регулювання, коли українські органи оцінки відповідності зможуть робити оцінку, яка матиме силу на території Європейського союзу, це ризик привернення бажаючих уже не тільки з України «купити» потрібний висновок.

Так як споживачі, порівняно з виробниками, найчастіше в більш вразливому становищі, а складна, не публічна, сфера стандартизації дає виробникам широке поле для зловживань, то описана проблема є також актуальною з точки зору п. 66 Доповіді, яка визначає, що сутність верховенства права як керівного принципу в плані майбутнього має бути розширено так, щоб охопити не лише ділянку співпраці між державою і приватними суб’єктами, а й діяльність приватних суб’єктів, можливості яких порушувати особисті права є такими ж, як і можливості органів державної влади.

Очікуваний результат

Забезпечення безоплатного доступу до національних стандартів прямо посилить такі елементи верховенства, як принцип пропорційності та юридичної визначеності, та опосередковано законність, захист прав людини, доступу до правосуддя, представленого незалежними та безсторонніми судами.

Зі своєї сторони я планую сприяти цьому, в ході своєї адвокатської діяльності захищаючи права споживачів та консультуючи виробників, звертаючись за роз’ясненнями до національного органу стандартизації та привертаючи увагу до вказаної проблеми публікаціями.

Дослідження

Відповідно до п. 41 Доповіді принцип юридичної визначеності є істотно важливим для плідності бізнесової діяльності, з тим щоб генерувати розвиток та економічний поступ. Аби досягти цієї довіри, держава повинна зробити текст закону (the law) легко доступним.

Європейський Суд в якості закону відсилає до будь-яких актів, які мають обов’язкову силу і відповідають конвенційним критеріям напрацьованих ЄСПЛ. Це можуть бути підзаконні нормативні правові акти, відомчі акти, узагальнена судова практики та, навіть, під цю категорію можуть підпадати документи, які не володіють ознаками нормативного, наприклад, акти різних об’єднань, зокрема НААУ, які є обов’язковими для її членів[1].

Виходячи з того, що стандарт – нормативний документ, заснований на консенсусі, прийнятий визнаним органом, що встановлює для загального і неодноразового використання правила, настанови або характеристики щодо діяльності чи її результатів, та спрямований на досягнення оптимального ступеня впорядкованості в певній сфері[2], вважаємо що національний стандарт підпадає під поняття «закону» в розумінні верховенства права та практики ЄСПЛ.

Проте, виходячи з нижчевикладеного, доступним тексти національних стандартів назвати не можна.

Теоретично, з метою забезпечення суб’єктів господарювання інформацією щодо обов’язкових вимог, викладених у стандартах (а логіка така, що далеко не всі стандарти обов’язкові) ч.3 ст. 23 Закону України «Про стандартизацію» передбачено, що національний орган стандартизації (далі – НОС) забезпечує розміщення на офіційному веб-сайті текстів таких національних стандартів з безоплатним доступом до них. Згідно з розпорядженням Кабінету Міністрів України від 26.11.2014 № 1163 «Про визначення державного підприємства, яке виконує функції національного органу стандартизації» функції НОС виконує державне підприємство «Український науково-дослідний і навчальний центр проблем стандартизації, сертифікації та якості» (далі – ДП «УкрНДНЦ»).

Але з ДСТУ ситуація цікава тим, що з однієї сторони відповідно до ст..23 Закону України «Про стандартизацію» національні стандарти застосовуються на добровільній основі, з іншої сторони до багатьох технічних регламентів існує Перелік національних стандартів, що ідентичні гармонізованим європейським стандартам та відповідність яким надає презумпцію відповідності його вимогам. Тобто, якщо я таку хочу довести чи перевірити, чи продукція відповідає технічному регламенту (частина з яких є обов’язковими) потрібно звернутися до відповідного ДСТУ. І така ситуація пояснюється тим, що технічний регламент місить загальні «родові» вимоги, а ДСТУ так би мовити «видові».

На сайті ДП «УкрНДНЦ» є сторінка «НАЦІОНАЛЬНІ СТАНДАРТИ НА ЯКІ Є ПОСИЛАННЯ У НОРМАТИВНО-ПРАВОВИХ АКТАХ»[3] де єдиним переліком, без можливості застосування фільтрів розміщені певні ДСТУ (трохи менше трьохсот). Для порівняння, тільки лише Перелік національних стандартів, що ідентичні гармонізованим європейським стандартам та відповідність яким надає презумпцію відповідності обладнання вимогам Технічного регламенту низьковольтного електричного обладнання, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 16.12.2015 № 1067 затверджений Наказом Міністерства економічного розвитку і торгівлі України
22.02.2019  № 309 містить посилання на 598 ДСТУ. Тобто, продукція що відповідає вказаному технічному регламенту має відповідати і певним ДСТУ.

На сайті ДП «УкрНДНЦ» також розміщено офіційний Каталог національних стандартів та кодексів усталеної практики, який можна скачати за посиланням і який він оновлюється щомісяця і з цього, ДП «УкрНДНЦ» робить висновок, що користувачі мають всю необхідну інформацію про національні стандарти у вільному доступі[4]. Але, вказаний каталог, це, по-перше, не тексти стандартів, по-друге, якщо шукаєш в межі інтернет конкретний стандарт то алгоритм пошукових систем не знаходить вказаний каталог, через його формат. До того ж, якщо особа шукає стандарт, то не його реквізити, а власне текст.

На зазначеному сайті роз’яснено також, що можна безкоштовно ознайомитись із текстами будь-яких стандартів, каталогів та класифікаторів, наявних у Національному фонді нормативних документів, надається у читальній залі фонду, що на мою думку дуже мало впливає на доступність національних стандартів.

На практиці отримати доступ до тексту більшості ДСТУ можливо лише купуючи його окремо в органу стандартизації або купуючи абонемент до відповідного сервісу (наприклад, http://online.budstandart.com/ru/, який дозволяє знайти необхідні нормативні документи і перевірити ї чинність), що свідчить, на мою думку пр. недоступність національних стандартів та порушує принцип юридичної визначеності.

Ще одною складовою верховенства права є принцип пропорційності, який означає, зокрема, що заходи, передбачені в нормативно-правових актах, повинні спрямовуватися на досягнення легітимної мети та мають бути співмірними з нею.

Якщо застосувати тест на пропорційність, щодо вищеописаного обмеження доступу до національних стандартів, то можна дійти наступних висновків.

Платний доступ до ДСТУ передбачений законом, а саме відповідно до Закону України «Про стандартизацію» право власності на національні стандарти, кодекси усталеної практики та розроблені національним органом стандартизації каталоги належить державі і кошти, одержані від реалізації національних, регіональних, міжнародних стандартів, кодексів усталеної практики та розроблених національним органом стандартизації каталогів, у повному обсязі спрямовуються на виконання робіт з національної стандартизації та розвиток науково-технічної бази. Зазначене положення ДП «УкрНДНЦ» пояснює, тим, що розповсюдження копій нормативних документів на платній основі є європейською та міжнародною практикою і є одним із джерел фінансування роботи органів стандартизації[5].

Але, на мою думку, це не відповідає меті стандартизації якою, відповідно до Закону України «Про стандартизацію» в тому числі є забезпечення прав та інтересів споживачів та досягнення оптимального ступеня впорядкованості в певній сфері.

Відповідно до Керівних принципів для захисту інтересів споживачів до числа головних прав споживачів ООН відносить: захист від шкоди здоров’ю; право на безпеку; охорону їх економічних інтересів; право на інформацію; просвіту споживачів; наявність ефективних процедур розгляду скарг; право на здорове навколишнє середовище; право на вираз своїх інтересів[6]. Зазначені права знайшли втілення в ст. 4 Закону України про захист прав споживачів .І хоча права споживача не входять до переліку прав зазначених  в Загальній декларації прав людини, проте вони впливають на їх дотримання (наприклад, на право володіти майном). Платний доступ до більшості національних стандартів не тільки не сприяє забезпеченню перелічених прав споживачів, а є перепоною для їх реалізації.

Також вважаю, що такі заходи не є необхідними, оскільки сфера стандартизації має, виходячи з її мети, фінансуватися з державного бюджету, а не сама себе забезпечувати. До того ж, нормативні акти, не можуть бути власністю держави, оскільки вони не мають ознак об’єкту інтелектуальної власності і належать скоріше до публічної, а не до приватної сфери правого регулювання.

Зазначені заходи не розмірні (не співмірні) з метою стандартизації по досягненню оптимального ступеня впорядкованості в певній сфері та забезпеченню прав споживачів, оскільки значно ускладнюють доступ до національних стандартів, як споживачів, так і виробників (виконавців).

Також, що окрім прямого порушення вище зазначених елементів верховенства права, складнощі в доступі до національних стандартів призводять до опосередкованого порушення таких елементів верховенства, як законність, оскільки не розуміло як дотримуватися норм, які відсутні в загальному доступі, доступу до правосуддя, представленого незалежними та безсторонніми судами, оскільки не можливо назвати засіб юридичного захисту ефективним, якщо відсутній доступ до всіх норм і стандартів, якими врегульоване питання та заборони дискримінації та рівності перед законом, оскільки доступ до стандартів залежить від змоги такий доступ оплатити.

Аналіз результатів дослідження

З однієї сторони, справді держава сьогодні має законні підстави надавати доступ лише до тих стандартів, які є обов’язковими та не можна сказати, що такі обмеження суперечать міжнародній практиці.

З іншої сторони, спірним є те, які саме стандарти є обов’язковими і чи взагалі доцільно по такому критерію надавати доступ до національних стандартів.

Ключовим на мою думку, є те, яка мета стандартизації і як таке обмеження доступу до національних стандартів вливає на її досягнення. З точки зору захисту прав споживачів і досягнення оптимального ступеня впорядкованості в певній сфері, вище проведене дослідження показало, що забезпечення вільного доступу до всіх національних стандартів сприятиме посиленню таких елементів верховенства права, як правова визначеність і пропорційність, та позитивно вплине на такі елементи, як законність, доступ до правосуддя, заборона дискримінації та рівність перед законом.

Твердження щодо політики. Заходи

Як ми побачили, Закон вже передбачає забезпечення доступу до певного обсягу ДСТУ та інформації про їх чинність, але назвати ДСТУ доступними ми все ж не можемо.

Для того щоб національні стандарти можна було назвати справді доступними необхідно вжити наступних заходів згідно таблиці, що додається:

Вид заходу Орган державної влади, відповідальний за виконання Дата реалізації, що пропонується
Внести зміни до ст.. 15 Закону України «Про захист прав споживачів» та встановити, що інформація по продукцію має містити нормативні акти, яким така продукція відповідає. ВРУ 01.01.2021
Внести зміни до Закону України «Про стандартизацію» і видалити ст.. 25 та ст.. 26, щодо права власності держави на на національні стандарти, кодекси усталеної практики та розроблені національним органом стандартизації каталоги. ВРУ 01.01.2021
Внести зміни до ч.3 ст. 23 Закону України «Про стандартизацію» і виключити формулювання «обов’язковість застосування яких установлена нормативно-правовими актами». ВРУ 01.01.2021
Зобов’язати національний орган зі стандартизації відкрити доступ до національного фонду нормативних документів. КМУ 01.01.2021

 

Прогнози політики

За умови повної та своєчасної реалізації підсумкового проекту в 2021 році в Україні внаслідок забезпечення доступу до усіх національних стандартів буде підвищено рівень захисту прав споживачів, якість продукції та конкурентоздатність українських виробників, знижено корупційні ризики у сфері підтвердження відповідності та експертної діяльності.

Перешкодою для реалізації Підсумкового проекту є те, що він уособлює докорінні зміни самої концепції стандартизації в Україні та окрім заходів вказаних у цьому підсумковому проект потребує зміни до всіх дотичних нормативно-правових актів (в т.ч. Державного бюджету) та переходу стандартизації на державне фінансування.

Але загальні світові тенденції до посилення ролі бізнесу у сфері захисту прав людини і соціальної відповідальності, до відкритості інформації і забезпечення доступу громадськості до державних реєстрів, на мою думку, свідчать про те, що рано чи пізно, і не тільки в Україні, ми прийдемо до відкритості стандартів усіх рівнів.

[1] https://ukrainepravo.com/international_law/european_court_of_human_rights/pryntsypy-konventsiyi-pro-zakhyst-prav-lyudyny-i-osnovopolozhnykh-svobod-u-praktytsi-yespl-ta-mezhi-/

[2] https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/1315-18

[3] http://uas.org.ua/ua/services/standartizatsiya/109-2/

[4] http://uas.org.ua/ua/pitannya-vidpovidi/

[5] http://uas.org.ua/ua/pitannya-vidpovidi/

[6] https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/995_903